Конопля Bruce Banner Лабинск Бошки Шишки план

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Началось все с того, что я послушал новый альбом "Пикника" и просто ох**ел, как они молодцы! Вот тебе стихи из их песни "Воздух":

Шепчу тебе мамины слова, Чтоб ты неряшливо не жил, Меня спроси, я скажу строго, Будь молодцом, не б***й!

Ман, это как раз то, что я люблю! Просто вау, жизнь - дербан, а мы в ней такие маленькие закладки.

Итак, собравшись со своими друзьями, мы подумали, что нам нужно покурить перед концертом, чтобы в полной мере насладиться живым выступлением. Значит, я достал свою зеленку и мы приступили к ритуалу. Прошелся по команде: "Прошу пакетик!", и каждый получил свою порцию счастья.

Знаешь, эта марихуана была просто лучшей! Это были шишки розового куста из самого огненного дербана! Я чувствовал, как она загоралась в моих легких, передавая мне свою мощь и энергетику. Немного отходов, но это ничто по сравнению с тем, что нас ожидало вечером!

Добравшись до Крокус Сити Холл, мы ощутили атмосферу настоящего кайфа. Люди с тусклыми глазами, улыбки на лицах и звонкие голоса, все они были в ожидании нереального выступления. Вокруг было полно кунов и кунесс, которые явно покурили перед концертом. Мы молодцы!

Ты не стремишься к лучшему, Твоя жизнь - в луже, не выходи из ней, Мы пойдем через огонь и воду, Мы с косой, как в песне Пикник!

И вот они вышли на сцену! Феерическое начало, красочные огни, непередаваемая атмосфера. Я просто погрузился в их музыку и забыл обо всем на свете. Они исполнили все мои любимые песни, и каждая звучала так, будто была написана специально для меня.

Они подарили нам вечер, наполненный магией и искренностью. И я понял, что марихуана - это всего лишь инструмент, помогающий раскрыться музыке и окунуться в мир искусства. Отец Владимир вышел на сцену и развел финишный аккорд, который пронзил все его песни словами:

Что же будет после нас? Лишь одно, что марихуана не прельстит. Она еще долго поэтов будет кормить, И от нас помощь в ее раскрытии.

Мы оставались на концерте, до последних нот. Мое тело вибрировало в такт музыке, а в голове крутились отходы смыслов. Было нереально. По окончанию концерта, я просто понял, что есть только одно слово, которым можно описать этот вечер - закладки! Незабываемая яркая закладка в моем сердце.

Вся эта история с шишками марихуаны и концертом "Пикник" в Крокус Сити Холл стала для меня настоящим путешествием. Их музыка доставила меня в другой мир, где я забыл обо всем и наслаждался каждой нотой. И марихуана, хоть и отходы некоторые оставила, помогла мне с полной отдачей погрузиться в этот волшебный вечер. В общем, просто жизни не хватает, чтобы вспомнить все эмоции, которые я пережил в тот вечер. Зеленка, закладки, воздух, дербан - все это слова, которые подвигли меня найти свое счастье и увидеть мир глазами "Пикника"!